Таня Пісня

На відстані близько 8-ми кілометрів від села Ховми знаходяться руїни Максаківського Спасо-Преображенського монастиря. Дещо з його історії  ви  зможете дізнатися зі статті, підготовленої Слинько В.М..     

На Чернігівщині багато храмів, що велично прикрашають нашу землю. Сумно, що в 30-ті роки минулого століття було знищено багато пам’яток історії та культури. На території чернігівської області із 11 монастирів уцілів лише один.

Від старовинного Спасо – Преображенського монастиря, початки якого губляться у глибині століть( час заснування невідомий) залишились понівечена дзвіниця, будинок ігумена, рештки мурів. А ще дві здичавілі грушки із колись розкішного монастирського саду та високе небо, що, здається, ще тримає на собі молитви ченців.

У 1642 році у старій обителі поселилися монахи Трубчевського монастиря (суч. Брянська обл. Російської Федерації), котрі після передачі Трубчевська Московії не захотіли бути «під царем московським», а за допомогою Київського каштеляна Адама Киселя набули тут землю для нової обителі. Першою церквою монастиря стала збудована до 1654 року дерев’яна двоповерхова одно банна Введенська церква з трапезною і келії. Зразу по тому став будуватися мурований тринефний  п’ятибанний Спасо-Преображенський  собор з двома баштами на головному фасаді .

1788 р. обитель знищена владою і перетворена на заклад для божевільних. Це була перша божевільня в Україні. 
Відновлена обитель на вимогу місцевої патріотичної громадськості лише 1803 р. З 1829 р. перетворена на жіночий монастир, якому 2 грудня 1843 року присвоєно другий клас.

Ще у 60-х – 70-х р. р. ХІІ століття для захисту від татарських нападів навколо монастиря споруджено земляний вал з дерев’яною стіною і монастир перетворено на фортецю. У ХІІІ столітті територію монастиря обнесено муром чотирикутної форми з вежами і надбрамною дзвіницею.

У 1663 – 1681 р. р. ігуменом був І. Ширкевич, у 1681 – 1682 р. р. – український і російський письменник, культурний і церковний діяч  Д. С. Туптало (Димитрій Ростовський – святий РПЦ). З 1776 р. тут жив після втечі з Туреччини константинопольський патріарх Серафим.

Коли ж у 30 – х роках ХХ століття монастирзруйнували, храми розібрали на цеглу, з якої побудували громадські будівлі в Мені. Ікони та декілька возів старовинних книг і рукописів вивезли і спалили. На місці собору  побудували колгоспну тваринницьку ферму. У дерев’яних  корівниках, що притулились до руїн, тримали кілька десятків корів. Не змогли зруйнувати тільки дзвіницю. Як не старались, як не били, а вона стоїть до цих пір. Стоїть непорушним оберегом, молитвою, болем і знаком надії, що люди схаменуться і повернуться до витоків духовності.